Світова валютна система формувалася довгий час. З 1867 року діяв "золотий стандарт": національна валюта обмінювалася тільки на золото, яке "підкріплювало" кожну валюту, перешкоджаючи довільній емісії грошей урядами, яка прискорює інфляцію. Проте "стандарт" не вирішував всіх проблем. Держава із зростаючою економікою збільшувала імпорт товарів, поки не кінчалися запаси золота, в результаті грошова маса в обігу зменшувалася, підвищувалися процентні ставки, економічна активність сповільнювалася до стадії рецесії. Далі ціни на товари падали настільки, що їх починали імпортувати інші країни, що приводило до збільшення золотих запасів, зростання грошової пропозиції, зниження процентних ставок і зміцнення економіки. Більшість країн розвивалися саме по моделі "бум - спад" до першої світової війни, що перервала торговий і золотий потоки.

     Після Другої Світової Війни і до 1971 діяла так звана угода Бреттон-вудськоє, по якій курси обміну національних валют на долар були фіксовані, а долар - прив'язаний до золота: ціну однієї унції встановили рівною 35 доларам. Країнам-учасницям угоди було заборонено влаштовувати девальвацію, щоб поліпшити курс обміну своєї валюти.

     Післявоєнне відновлення світової економіки і товарообіг, що збільшився, між країнами зажадали відміни фіксованих курсів, і в 1971 дію Угоди "тимчасово" припинили, з того часу і почалася історія Форекс. До 1973 року валюти найбільш розвинених країн були вільно конвертованими, а їх курси регулювалися в основному попитом і пропозицією. Впродовж 70х років обороти і волатільность курсів збільшувалися, з'являлися нові фінансові інструменти, і валютні операції почали привертати спекулянтів.